Роман Голобутовський: Гарантії на папері чи у реальності? Як убезпечити детективів НАБУ від політичного тиску

Липень 2025 року став точкою напруги для всієї антикорупційної системи. Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 12414, підписаний президентом як закон № 4555-IX. Документ фактично підпорядковував НАБУ і САП Генеральній прокуратурі, дозволяючи Генпрокурору давати обов’язкові вказівки детективам, забирати справи та погоджувати підозри високопосадовцям.

Це означало втрату незалежності, заради якої в Україні взагалі створювали антикорупційну інфраструктуру. Реакція була миттєвою: акції протесту в Києві, заяви ЄС та міжнародних правозахисників. Уже за кілька днів парламент ухвалив новий президентський законопроєкт № 13533, який відновив автономію НАБУ та САП, але ввів інші механізми контролю — щорічні поліграфи та перевірки на зв’язки з державою-агресором.

Формально ці кроки посилили довіру до інституцій. Але ключове питання залишилось: наскільки реально захищені ті, хто розслідує справи проти політичної та бізнесової верхівки?

Що гарантує закон

Закон "Про НАБУ" встановлює базові правила: незалежність бюро, особливий порядок призначення директора, конкурсні відбори детективів, фінансові та соціальні гарантії. Детективи під час виконання обов’язків мають статус представників держави, місце проживання та дані про них охороняються, а обшуки чи затримання здійснюються із супроводом спецпідрозділу.

Соціальний захист включає компенсації у разі загибелі чи поранення, а також відшкодування шкоди родинам. Додатково діє закон "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", що дозволяє застосовувати особисту охорону, переселення, видачу зброї, зміну документів чи навіть зовнішності.

На папері система виглядає всеосяжною. Проте в реальності детективи, які розслідують топкорупцію, стають вразливими перед політичним тиском, медійними атаками чи фізичною загрозою.

Як захищають у світі

• США. Будь-який напад чи погроза щодо федерального агента — окремий злочин, за який передбачено до 20 років ув’язнення. Закон також захищає родини правоохоронців та викривачів корупції. Це створює потужний превентивний бар’єр.
• Італія. Після убивств Джованні Фальконе та Паоло Борселліно у 1992-му було створено UCIS — міжвідомчий центр, який визначає рівень охорони для суддів і прокурорів. Від броньованих авто до переселення — захист прирівнюється до гарантій для перших осіб держави.
• Румунія. Антикорупційний директорат (DNA) спирається на Вищу раду магістратури, яка контролює призначення і дисциплінарні процедури, зменшуючи політичний вплив. Фізичний захист здійснюють поліція і жандармерія, але ключовим є саме процесуальна незалежність.
• Південна Корея. У 2021-му створили CIO — службу розслідувань корупційних злочинів високопосадовців. Вона не підпорядковується уряду чи прокуратурі, а звітує безпосередньо парламенту, що мінімізує політичний тиск.

У всіх цих прикладах йдеться не лише про паперові гарантії, а про реальні механізми: незалежні органи захисту, криміналізацію тиску, автоматичну охорону у стратегічних справах.

Чого бракує українським детективам

Українське законодавство дає базу, але не вирішує головне — як гарантувати, що політики та силові відомства не використають систему проти НАБУ. На основі міжнародного досвіду можна виділити кілька ключових прогалин:

1. Незалежний орган захисту. Чинне законодавство передбачає захист детективів НАБУ через внутрішні підрозділи Бюро або інші правоохоронні органи. Проте ці структури можуть бути вразливими до політичного впливу, особливо коли розслідування стосуються високопосадовців, пов’язаних із владними елітами. Наприклад, нещодавні обшуки детективів НАБУ співробітниками СБУ свідчать про потенційні конфлікти інтересів між правоохоронними органами. Міжнародний досвід, зокрема італійська модель із UCIS, демонструє ефективність спеціалізованого органу, який координує захист суддів і прокурорів, що працюють над справами, пов’язаними з корупцією. В Україні такий орган міг би бути створений як незалежна структура під егідою, наприклад, Вищої ради правосуддя або окремої комісії за участі міжнародних експертів. Це забезпечило б неупередженість і захист від тиску з боку інших правоохоронних структур.
2. Криміналізація тиску. У США будь-який напад, погрози чи спроби перешкоджання діяльності федеральних агентів є федеральним злочином із суворими санкціями. В Україні законодавство передбачає відповідальність за перешкоджання діяльності правоохоронців, але ці норми не є специфічними для детективів НАБУ, які стикаються з унікальними загрозами через розслідування топкорупції. Одним з рішень могло б стати внесення зміни до Кримінального кодексу, яке запровадить окремий склад злочину, що включатиме погрози, тиск, шантаж, розголошення конфіденційної інформації чи спроби підкупу. Покарання має передбачати реальні терміни ув’язнення і застосовуватися як до фізичних осіб, так і до посадовців, що посилить превентивний ефект.
3. Захист викривачів усередині органу. Необхідні механізми для детективів, які готові повідомляти про тиск або зловживання в самій інституції. Потрібна розробка окремого внутрішнього протоколу захисту викривачів у НАБУ, який гарантуватиме анонімність, захист від звільнення чи дисциплінарних санкцій і можливість звернення до незалежного органу, є необхідною.
4. Автоматичний захист у топсправах. У випадках, що стосуються стратегічних сфер (оборона, держзакупівлі, великі підряди), охорона має вмикатись автоматично, й забезпечить негайну охорону без додаткових процедур. Однак потрібні чіткі критерії для кваліфікації "стратегічних справ", щоб уникнути зловживань чи надмірного навантаження на бюджет.
5. Захист від політичних "зачисток". Зміна влади не повинна означати переслідування детективів, які працювали над справами проти колишніх топів. Рішення про звільнення має ухвалювати лише незалежна рада.
6. Спеціалізована судова палата. Часто тиск на слідчих відбувається неформально, через десятки відводів, скарг, судових позовів. Це може тривати роками. Ідеєю для вирішення цієї проблеми може стати створення спеціалізованої судової палати з вузьким колом незалежних суддів, які розглядатимуть скарги на дії детективів у прискореному режимі з чіткими часовими рамками. Це допоможе зменшити процесуальні зловживання та забезпечить швидке вирішення спорів.
7. Довгострокові гарантії після служби. Програма перекваліфікації, державне страхування та захист ексдетективів, які залишаються мішенню для тих, кого вони колись викривали.

Україна вже має законодавство, яке формально гарантує захист антикорупційних детективів. Але формальність не рятує від політичного тиску чи фізичної небезпеки. Світовий досвід доводить: реальні гарантії — це незалежні інституції, автоматичний захист у стратегічних справах, сувора криміналізація тиску та довгострокові соціальні гарантії. Якщо держава не зможе забезпечити ці умови, НАБУ залишатиметься уразливим, а вся антикорупційна система — крихкою. Тільки створивши реальні, а не паперові механізми захисту, Україна зможе довести, що справді готова боротися з топкорупцією.

Разом із гарантіями незалежності детективів і керівництва НАБУ, мають існувати й запобіжники, які унеможливлюють використання бюро як інструменту політичних розправ чи тиску на бізнес. Інакше навіть найсильніший антикорупційний орган ризикує перетворитися з гаранта справедливості на важіль у чужих руках.

Роман Голобутовський, суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду, доктор юридичних наук, професор ДДУВС