Злочинна імперія Пабло Ескобара: як наркобарон увійшов до масової культури і до чого тут бегемоти
2 грудня 1993 року загинув Пабло Еміліо Ескобар Гавірія — один із найбільш зухвалих злочинців XX століття. Доля цього бандита настільки тісно переплелася з долею держави, що навіть сьогодні, почувши слово "Колумбія", ми насамперед думаємо не про Христофора Колумба, а про торгівлю наркотиками. У культурі ця країна досі не може позбутися тавра наркостолиці світу. Життя Ескобара часто романтизують, захоплюючись його зухвалими витівками та допомогою бідним. Його популярність була настільки високою, що на похорон прийшло понад 25 тисяч людей. Попри це, Ескобар убив сотні людей, які або йому заважали, або просто опинилися не в тому місці в не той час. Наприкінці 1980-х Ескобар навіть увійшов до рейтингу журналу Forbes, а про його життя знято близько десятка фільмів і серіалів.
Українські Новини розкажуть, як сталося, що вбивця й терорист став героєм масової культури, і до чого тут бегемоти.
У 1970-х роках у США починається кокаїновий бум. Любителі незаконних речовин масово переходять із легкої трави та важкого героїну на новий наркотик. У цей же час у далекій Колумбії двадцятишестирічний злочинець Пабло Ескобар відкриває для себе світ наркоторгівлі. Спочатку він торгував дрібними партіями марихуани, але згодом зрозумів, що продавати кокаїн у десятки разів вигідніше. Ціна 1 кг у Колумбії становила 15 тис. доларів, а на вулицях Америки він коштував уже 50 тис. — тобто в понад 30 разів дорожче.
Звісно, Ескобар не придумав наркоторгівлю. Натомість він зрозумів, як перетворити дрібний злочинний бізнес на потужну організацію — наркокартель. І як, не ховаючись, вести розкішне життя, коли всі навколо знають, чим він займається. До 1970-х у світі, звісно, існували інші наркобарони. Але ніхто навіть не уявляв, що можна вести справи з таким розмахом.
Пабло Ескобар домігся монопольного права на торгівлю кокаїном. У період свого розквіту він продав до 80% всього кокаїну у світі. Медельїнський картель з’явився на світ у 1976 році. Картель складався з невеликих робочих осередків, куди входили або родичі, або сусіди. Робити вони могли лише те, що їм наказували згори. Ті, хто займався перевезенням наркотиків, займалися лише перевезенням. Хто вирощував коку, лише вирощував. І так далі. Картель навіть мав свою розвідку та бойові групи. Окремі осередки нічого не знали один про одного і були пов’язані лише з одним керівником. Якщо в картель спробував би впровадитися урядовий агент, він не зміг би дізнатися нічого, що могло б викрити всю організацію.
Наступним кроком Медельїнського картелю стало перенесення виробництва коки із сусідніх країн на територію Колумбії. За 10 років наркоторговці стали найбільшими землевласниками країни, перетворивши джунглі на плантації. А володіння великими ділянками землі дозволило їм практично легально утримувати приватні армії.
Усе це призвело до того, що вже на початку 1980-х кокаїн став основним експортним товаром Колумбії, випередивши навіть традиційну каву. Ще одним успіхом наркоторговців стала схема доставки речовини на американський ринок. Один із партнерів Ескобара вирішив залучити легкомоторну авіацію. Невеликі літаки мали два важливі переваги: вони могли літати нижче за поле зору радарів і не потребували великих злітно-посадкових смуг. А щоб у літаків вистачало палива, картель купив за 4,5 млн доларів маленький багамський острів Норман-Кей.
У 30 років Пабло Ескобар став одним із найбагатших людей світу. Він заробляв щодня по 60 млн доларів. На його складах зберігалася така неймовірна кількість готівки, що картель змушений був щороку списувати 10% через щурів. Маючи неформальну владу в країні, Ескобар захотів її оформити — стати президентом Колумбії.
Щоб заручитися підтримкою населення, він розгорнув у рідному Медельїні повномасштабну програму допомоги бідним, прокладав дороги, будував лікарні та стадіони, виступав на мітингах у районах, куди інші політики воліли не заходити. А збудовані ним житлові квартали існують досі. Усе це він робив під приводом боротьби з багатими корумпованими політиками, яким начхати на знедолених. Цікаво, що при цьому Ескобар був багатшим за всіх колумбійських чиновників разом узятих і сам роздавав хабарі без розбору. Як би це не було, багато хто досі сприймає Ескобара як свого роду Робіна Гуда, який відбирав гроші в багатих і віддавав бідним. Хоча бідняків від його рук загинуло в десятки разів більше, ніж заможних людей. Але піар спрацював, і Ескобар отримав вірних союзників серед пересічних мешканців.
Спочатку Пабло впевнено йшов до своєї мети. У 1982 році його обрали заступником конгресмена. Він твердо вирішив за два роки стати президентом, щоб правити країною відкрито, але раптово зіткнувся з жорстким опором. Через критику його зв’язків із наркоторгівлею Ескобара виключили з Конгресу, а потім назавжди закрили йому шлях у політику. У відповідь Ескобар замовив убивства тих, хто поставив хрест на його політичній кар’єрі.
У цей час у США новообраний голова ЦРУ Джордж Буш-старший розпочав активну кампанію боротьби з колумбійською мафією. Ескобару заборонили в’їзд до країни та заарештували все його майно. Потім зруйнувався основний канал постачання кокаїну — острів Норман-Кей. Чим гіршими ставали справи в Ескобара, тим більше насильства він застосовував, не гребуючи відвертим терором. Поки інші члени картелю тікали та ховалися, Ескобар розпочав справжню війну за владу в Колумбії.
Ескобар вирішив шантажувати цілу країну. Він створив справжню терористичну організацію, яка почала боротися з усіма, хто протистояв наркомафії. Вони вбивали чиновників, поліцейських і навіть випадкових людей. Якщо владі вдавалося затримати великого наркоторговця, Ескобар організовував вибухи в жвавих міських районах, жертвами яких ставали десятки пересічних мешканців. Усього за кілька років Колумбія стала одним із світових лідерів за кількістю вбивств — понад 25 тисяч на рік. Для війни з поліцією Ескобар наймав цілі загони та запрошував професійних найманців з усього світу.
Свого піку війна з картелем досягла 1989 року. Президентом США став Джордж Буш, який ще за часів управління ЦРУ був головним у боротьбі з колумбійською мафією. А в самій Колумбії розпочалися передвиборчі перегони за президентську посаду. Політичні вбивства поновилися. Перед виборами, лише в столиці країни, за два тижні терористи Ескобара влаштували сім вибухів, унаслідок яких загинули 37 людей, а понад 400 були поранені. Піком атак став підрив цивільного літака з понад сотнею людей на борту.
Уряд розпочав неймовірно масштабні операції. Маєток наркобарона захопили, його гроші арештували, плантації знищили. Головна зброя Ескобара — терор — обернулася проти нього. Жителі Колумбії сформували збройні загони, які почали вбивати всіх, хто був пов’язаний з Ескобаром.
Зрештою, люди Ескобара одночасно викрали кілька найбагатших людей Колумбії в надії, що їхні родичі чинитимуть тиск на уряд. План спрацював. Президент був змушений пообіцяти наркобарону, що його не видадуть до США. Ескобар здався поліції та визнав себе винним у кількох незначних злочинах. Покарання він відбував у власній "в’язниці" в мальовничому куточку в горах. Там були сауна, басейн і футбольне поле. До Ескобара могли будь-коли приїхати друзі та родина для вечірок. Пабло продовжив керувати картелем звідти. Але тривало це лише рік. Повіривши у власну безкарність, Ескобар стратив у "в’язниці" дрібного наркоторговця. Це розлютило уряд, який раніше терпів витівки злочинного короля.
Ескобара спробували перевести до звичайної в’язниці, але він утік. До цього моменту він втратив майже всю свою могутність. Пів року Ескобар переховувався в країні, ховаючись у лісах та маленьких квартирах. Але його вистежили, коли він необережно подзвонив родині та залишався на лінії понад п’ять хвилин. Його місце перебування визначили. З’ясувалося, що найбагатший злочинець світу ховався в маленькому будинку у своєму рідному місті, маючи при собі лише одного охоронця.
Будинок оточила поліція, почався штурм. Коли охоронця було вбито, Ескобар спробував утекти дахами сусідніх будинків, але його застрелив снайпер. Є версія, що снайпер лише поранив його, а Ескобар застрелився сам, щоб не потрапити до рук поліції живим.
Смерть Ескобара не допомогла подолати наркомафію в країні. Місце його картелю зайняв головний конкурент — Картель Калі. Проте до кінця 1990-х років і ця організація була ліквідована. Колумбія повільно, але впевнено почала повертатися до мирного життя. До 2010 року країна скоротила виробництво кокаїну на 60%, а рівень насильства зменшився вдвічі за останні десять років.
Колумбії на згадку про Пабло Ескобара залишилися бегемоти. Наркобарон обожнював екзотичних тварин, тому наказав привезти до свого звіринця кількох бегемотів із Африки. До цього у Колумбії таких тварин не було взагалі. Після смерті Ескобара бегемотів залишили самих на себе. Спіймати їх не вдалося, а вбивати не хотіли. Вільне життя їм так сподобалося, що вони почали активно розмножуватися. До 2007 року на околицях Медельїна вже бродило 16 звірів, у 2014 році — 40, а в 2019 — майже сотня. Тварини почали шкодити місцевій флорі та фауні, зокрема забруднювати озера. Зрештою уряд Колумбії видав розпорядження, яке дозволяло полювання та стерилізацію "кокаїнових бегемотів" Пабло Ескобара.