Окупація чи приєднання? Історія в архівних фото про входження західної України до складу СРСР

1 листопада 1939 року на сесії Верховної ради СРСР Західна Україна (як її тоді називали) була прийнята до складу Радянського Союзу і приєднана до УРСР. Насправді це була окупація та анексія територій Польщі, до яких на той момент входили українська Галичина та Волинь. Радянська влада позиціонувала себе на нових землях як хоробрі визволителі, проте стали мародерами і вбивцями.

Українські Новини згадують, як відбувалася радянська окупація Західної України восени 1939 року і публікує архівні фото цього періоду.

Осінню 1939 року на вулицях західноукраїнських міст — Львова, Івано-Франківська, Дрогобича, Коломиї — в'їхали радянські танки. Їх поява стала наслідком підписання союзного договору між Гітлером та Сталіним, також відомий як пакт Молотова-Ріббентропа. За таємним додатком до нього обидва диктатори домовилися поділити Європу на сфери впливу, що і спричинило Другу світову війну. 1 вересня німецька армія увійшла у Польщу з півночі заходу і півдня, а 17-го червоноармійці наступили зі сходу. Польське військо не встояло, країну пошматували і за лічені дні.

Галичина, що перебувала у складі Польщі, перейшла під протекторат Радянського Союзу.

Німецькі та радянські солдати в захопленому Львові, вересень 1939 року.

Російська пропаганда загорнула окупацію в обгортку "возз'єднання" та "звільнення братів-українців з-під ярма ворожої Польщі…". Щоб сформувати ідеологічну картину, разом з військами та Радянською адміністрацією на захоплені землі прийшла і армія пропагандистів.

1 жовтня 1939 року вийшла ухвала ВКП(б)  про проведення на західноукраїнських землях "Народних зборів". Формально кандидатів мали прислати з місцевих громад, але замість них прибули люди з радянської, переважно лівобережної України. Львів'ян, які брали участь у зборах, або залякали репресіями, або спокусили обіцянками. Саме вони стали першими секретарями райкомів та обкомів партії.

У листопаді 1939 року позачергова сесія Верховної Ради СРСР, заслухавши заяву повноважної комісії Народних зборів, прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і "возз'єднання" її з радянською Україною. Галичина офіційно стала советською.

Населення Західної України та Білорусі зустрічає радянські війська, вересень 1939 року.

Коли Радянський Союз прийшов на землі з заходу України, то змальовував місцевих як смішних, дещо наївних, неграмотних, але загалом добрих людей, які буцімто зустрічають радянських з трепетом, випитують їх про все світі і задають сотні запитань. Такий образ кумедного і недалекого українця московські пропагандисти використовуватимуть впродовж наступних десятиліть. Проте насправді це місцеві жителі відверто потішалися з окупантів. Солдати, а згодом і цивільні, які приїхали за ними, викликали в Галичан здивування, що межувало із зневагою. Неписьменні, косоокі, одягнуті у дрантя, незнайомі з правилами гігієни, підперезані шнурами замість ременів, "советські" люди ставали об'єктом для жартів. Доходило до смішного, радянські військові дарували своїм дружинам вкрадені у галичан нічні сорочки. Ті, не розуміючи, що це таке, думали, що це сукні, в ходили в них у театр.

Прорадянська демонстрація у Львові, жовтень-листопад 1939 року.

Коли окупанти прийшли на захід України, то подавали Галичину, як злиденну, бідну та обірвану. Такі наративи представники Росії повторюють досі. Проте, наприклад, Борислав був нафтовою столицею Європи. Там працювали світові компанії і оберталося стільки грошей, що місто називали Галицькою Каліфорнією. Безперечно, у Бориславі були і прості роботяги, але регіон був явно далеким від образу нещасного та злиденного краю, в який комісари принесли "цивілізацію".

Одразу після окупації "совєти" почали змітати з прилавків буквально все: одяг, взуття, солодощі, годинники, каву. Товар вивозили на схід. А у Львові незабаром почалася продовольча криза. Уже на початку жовтня ціна на хліб була втричі вищою, ніж до війни, а м'ясо виросло у вартості у 3, половиною рази.

Вимір земель під новий колгосп на Західній Україні, листопад 1939 року.

Завершальним акордом стала грошова реформа, яку нова влада провела у грудні 39-го. Тоді повністю припинили обіг польського злотого на всій території заходу України. Усі злоті по банківських рахунках та внесках, ощадкасах обмінювалися на карбованці у співвідношенні один до одного, але у сумі це не мало перевищувати 300 злотих. В один момент всі накопичення людей "згоріли".

Паралельно окупанти забирали у людей нерухомість. Разом із радянським чиновниками у Львів приїжджали їх сім'ї, які мали десь жити. Житлове питання вирішили просто: власників будинків і квартир, які сподобалися окупантам, викидали на вулицю. Усе це показували як звільнення міста від злочинної польської буржуазії. За документами, лише у Львові до кінця вересня понад тисячу львівських помешкань було передано у розпорядження Червоної армії та НКВС. Забирали не лише помешкання, а й все, що там було, включно з одягом та дрібними хатніми речами.

Українську інтелігенцію, усіх згідних і не згідних з комуністичною політикою, "совєти" одразу почали переслідувати, закривати в тюрми, розстрілювати, вивозити до Сибіру. Цей процес сягнув апогею, коли Адольф Гітлер відкрито напав на Радянський Союз. Відступаючи перед натиском німецьких військ, чекісти не встигали вивести в'язнів із заходу України, тому просто розстрілювали їх. Масові страти відбувалися не лише у Львові, але й в Тернополі, Луцьку та інших містах.

За наступні два роки депортували близько 300 тисяч людей. За оцінками істориків, серед депортованих було 50—60 відсотків поляків, 20—30 відсотків євреїв та 10—20 відсотків українців.