Сергій Магера: Повоєнна відбудова України має відбуватися за якісно новими “зеленими” стандартами

Сергій Магера, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування

Війна в Україні завдала колосальної шкоди інфраструктурі та довкіллю. Збитки внаслідок руйнування росіянами українських міст, промислових майданчиків, енергетичних об'єктів вимірюються сотнями мільярдів гривень. Орієнтовна сума шкоди, яку російські війська завдали довкіллю України, становить понад 962 мільярди гривень. Але війна не повинна стати перешкодою для планування майбутнього. Дискусію щодо відбудови та реконструкції країни за новими “зеленими” енергоефективними стандартами варто розпочинати вже сьогодні. 

Що таке “зелене відновлення” в одному визначенні сформулювати складно. Якщо ми відкриємо статтю 360 Угоди про Асоціацію з ЄС, прочитаємо там наступне: “Сторони розвивають і зміцнюють своє співробітництво з питань охорони навколишнього середовища, тим самим сприяючи досягненню довгострокової мети сталого розвитку та "зеленої" економіки. Очікується, що посилення захисту довкілля принесе вигоди громадянам та бізнесу в Україні та ЄС, у тому числі завдяки покращенню здоров'я населення, збереженню природних ресурсів, підвищенню економічної та екологічної ефективності, інтеграції довкілля в інші сфери політики, а також завдяки зростанню виробництва завдяки сучасним технологіям”.

Тобто “зелене відновлення” — це про створення “зеленої” економіки, положення якої закладені в багатьох міжнародних нормативних документах розвинутих країн, зокрема ЄС. Це не нова концепція, раніше її використовували для позначення шляхів відновлення країн після якихось надзвичайних подій: стихійних лих, пандемії Covid-19 тощо. Тепер же її хочемо застосувати й ми разом з нашими партнерами в повоєнному відновленні нашої країни. В її основі лежить принцип "Build Back Batter" - будувати краще, ніж було. Краще у всьому: технологічних рішеннях, енергоефективності, правових засадах, стосунках з природою тощо.

Спільної концепції “зеленого відновлення” для державних і наддержавних органів і організацій, неурядових стейкхолдерів, нам все ще бракує. Та на основі узагальнення вимог і пропозицій можна зазначити, що в основі зеленого відновлення лежать зокрема:

• Сталий розвиток - тобто розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. 
• Створення “зеленої” економіки - тобто такої, що сприяє підвищенню добробуту та соціальної рівності при значному зниженні екологічних ризиків і екологічного дефіциту.
• Відшкодування країною-агресором всієї заподіяної під час війни українському довкіллю шкоди.

Все це передбачає широкий комплекс рішень - від впровадження Green Deal, тобто відмови від викопного палива, шкідливих викидів у промисловості та аграрній сфері, до впровадження безвідходних технологій на виробництвах та у житті людей, збереження та відтворення біорізноманіття тощо.

Попри те, що принципи “зеленого відновлення” й досі залишаються доволі розмитими, а слова “будувати краще, ніж було” можна трактувати багатьма способами, певні маркери ми все ж можемо виділити:

• Викидів CO2, і взагалі будь-яких шкідливих викидів, має ставати менше.
• Енергоспоживання має ставати меншим, натомість енергоефективність має зростати.
• Частка генерації ВДЕ - сонячної, вітрової, гідро, ядерної (хоча з ядерною згодні не всі, але великі європейські країни, як то Франція, згодні) - має зростати.
• Екологічні ресурси, біорізноманіття мають зберігатися і відтворюватися.
• Відходів життєдіяльності людства, зокрема твердих, має ставати менше.

Прогресивні країни, зокрема європейські, вже будують багаторічні “зелені” плани. До багатьох з них Україна давно долучилася, як то до досягнення кліматичної нейтральності до 2060 року. І попри війну продовжує реалізовувати їх. Однак до інших ми ще навіть не приступали, або зараз вони перебувають в дуже “зародковому” стані.

Звичайно, зараз Україна обмежена в тому, що вона здатна контролювати. Через росію ми зазнали втрат на сотні мільярдів доларів. І кожний день продовження бойових дій додають нових. Під окупацією перебувають понад 26% нашої території. Стільки ж - заміновано. За таких умов нам потрібно зосередитися на тому, що ми контролювати здатні. 

Відновлення має починатись з нівелювання тієї шкоди, що зазнає довкілля на підконтрольній території. Ми маємо продовжувати, наскільки це можливо, впроваджувати західні “зелені” норми в промисловості, побуті тощо. Зокрема ті, що передбачені нашим євроінтеграційним курсом. Розбудовувати “зелену” економіку України відповідно до Угоди про Асоціацію з ЄС та спираючись на найкращий світовий досвід. За допомогою міжнародних партнерів, їхніх коштів і технологій зменшувати викиди нашої промисловості, розбудовувати ВДЕ, провести реформи з управління відходами, водокористування, екомоніторингу, лісокористування тощо. А також готувати плани з ревіталізації земель, що зараз перебувають в зоні бойових дій або під окупацією.

Окремий пункт в забезпеченні “зеленого відновлення” України - це стягнення репарацій з країни-агресора за всю шкоду, що вона заподіяла. На цей час сума завданих довкіллю збитків унаслідок війни вже перевищує 2,4 трлн грн, що навіть більше, ніж від зруйнованих об'єктів інфраструктури. Якщо ввести у розрахунок шкоди оцінку втрат від неотриманих екосистемних послуг (тобто тих, що людина могла б отримати, якби ця природа збереглася) то ця сума зросте ще більше. 

На жаль, з цим також можуть бути складнощі. Чітких критеріїв діям, що можна розцінювати як “екоцид”, досі немає ні в національній, ні в міжнародній системах права захисту довкілля. На жаль, саме під час нашої війни, ціною життів українців, їх добробуту, сьогодення і майбутнього формуються нова правова система захисту навколишнього середовища, механізми відшкодування шкоди, завданої йому тощо. Роботи в цьому ключі мають бути продовжені й доведені до логічного кінця. Український кейс має бути першим у світі, і фундаментальним для інших. Агресор має заплатити сповна.

В нас підуть роки, десятиліття, на нівелювання шкоди, що спричинив нам ворог. Але будь-яка війна рано чи пізно завершуються. Та чи повинні ми чекати цього для того, щоб рухатися далі? Вважаю, що ні, і починати ми маємо уже сьогодні. Шлях до відновлення лежить через модернізацію. Не тільки економіки, а всього - від правових засад до нашого відношення одне до одного та навколишнього середовища. Жорстка й цинічна правда - будувати на попелищі завжди простіше, ніж намагатися перебудувати те, що вже є. І нехай ми краще б витратили ще зайвих десять років на перебудову, ворог нам цієї можливості не дав. Тому маємо будувати, і будувати зараз. Краще, ніж колись. Для нас і наступних поколінь.