Як живе найбільший притулок для тварин “Сіріус” під час війни: "Якщо військові будуть евакуювати зоопарк, привезуть нам жирафа"
Найбільший в Україні притулок для тварин – “Сіріус” на Київщині, наразі в ньому живе понад 3100 собак, котів та інших тварин. На початку війни “Сіріус” опинився в окупації, тож понад місяць тварини були без водопостачання, світла, опалення, з обмеженим доступом до їжі. Тоді про притулок дізналися багато людей, і після окупації допомоги побільшало хоча б на короткий період. Як живе “Сіріус” зараз та з якими викликами стикається під час війни, Українським Новинам розповіла засновниця притулку Олександра Мезінова.
- Як повномасштабне вторгнення вплинуло на роботу притулку? Чи збільшилася кількість тварин?
- В Україні десятки тисяч безпритульних тварин – точної статистики не існує, як і єдиного державного реєстру, адже наразі облік ведуть тільки у деяких містах. Перед початком війни “Сіріус” був домівкою для 3500 тварин, зараз в притулку їх менше – попри те, що військові та волонтери постійно привозять нових врятованих котів та собак. Від початку війни до нас щомісяця прибуває близько 50-60 тварин, багато з них – з прифронтових територій, із зон бойових дій, із сімей загиблих. Це набагато більше, ніж до війни. Забирають в сім'ї до 40 тварин на місяць, тому “тваринне населення” притулку знову зростає. Буває забирають й менше, тож це зовсім не той рівень усиновлення, який би хотілося.
У “Сіріусі” живуть не тільки коти та собаки. Трапляються і нестандартні тварини для притулків, як павичі та фазани, – їх врятували минулого року наші співробітники під час поїздок у прифронтові міста та села Донеччини й Харківщини. У 2023 до притулку приєдналася зграя домашніх голубів. Крім них, тут знайшли прихисток врятовані їжаки, вівці Даша і Дана, гусак Ганс з кількома подругами та колись – лиси, яких згодом вдалося успішно прилаштувати в добрі руки. Військові сміються, якщо будуть евакуювати зоопарк, привезуть нам жирафа – нам його точно бракує для повного комплекту.
- За які кошти утримується притулок?
- Перші роки ми фактично утримували “Сіріус” за кошти сім'ї. Згодом до підтримки притулку приєдналися окремі благодійники та організації. Багато донорів – прикладом, такі великі компанії, як Mars Україна, підтримують притулок здавна та постійно. Після новин про окупацію території, на якій знаходиться притулок, та широкого розголосу – динаміка пожертвувань різко зросла. Протягом приблизно пʼяти місяців після окупації волонтери постійно привозили їжу, медикаменти, інші критично необхідні речі. Закриття наших постійних потреб на певний період, дозволило направити кошти на погашення боргів, облаштування території та ще й на допомогу іншим. Проте після перших місяців активної допомоги ситуація різко змінилася. Зараз притулок знову знаходиться на межі виживання, а його утримання повністю залежить від пожертвувань благодійників.
- Чи вдалось якось покращити умови перебування тварин та роботи притулку від початку війни?
Ті п’ять місяців після окупації стали єдиним подібним сплеском підтримки організацій, волонтерів та небайдужих людей під час війни. Притулок перестав бути “на слуху”, тож потік донатів повернувся на довоєнний рівень, попри це кількість тварин продовжує зростати.
Завдяки пожертвуванням у перші місяці після розголосу про окупацію, ми змогли побудувати величезний будинок для котів, про який я дуже мріяла. Нам вдалось зробити 200 нових вольєрів для собак, велику дровітню, склад для сіна, дров, налагодили систему водопостачання тощо. Воду доводиться розносити вручну по всій території площею 3,6 га, але тепер принаймні є багато точок для набору води.
Наші працівники докладають максимум зусиль, аби забезпечити вихованцям притулку гідний рівень життя. Попри те, що перебування в притулку значно стресовіше, ніж життя у сім'ї, – багато тварин доживають у нас до похилого віку. Так само дбаємо й про необхідний ветеринарний догляд. Незважаючи, на фінансові проблеми та обмежені ресурси, стерилізація та вакцинація для усіх чотирилапих підопічних залишається обов'язковою.
- Які категорії витрат пріоритетні для притулку?
На утримання притулку "Сіріус" щомісяця спрямовується не менше 1,5 мільйонів гривень. До того ж найбільші витрати йдуть на обстеження та лікування тварин, адже більшість з них привозять з інфекційними захворюваннями чи травмами. Ми мріємо створити стаціонар для тварин. Клініка на території притулку нам би суттєво допомогла, адже залазимо у величезні борги по 300-400 тисяч на місяць у лікарнях, левову частку цих коштів з'їдає стаціонар. Ми чудово могли б лікувати тварин на локації самостійно, робити уколи, давати таблетки тощо.
Притулок має відповідне приміщення, проте перебудувати його під стаціонар потребує непосильних витрат. На території вже є операційна, бракує рентгена, УЗД, які б дозволили нам заощаджувати на цих послугах. За наявності цих інструментів для діагностики можливо б було запрошувати лікарів ширшої кваліфікації, які могли б завдяки рентгену та УЗД визначати діагнози.
Попри підтримку від донорів, ми не маємо стабільного фінансування. Крім того, під час війни “Сіріус” потребує більше коштів на утримання, ніж у довоєнний час. Оновлення вольєрів є нагальною потребою, яку закрити власними силами важко. Тварини видираються з вольєрів, зустрічають собі подібних на території та з'ясовують стосунки, і це іноді закінчується клінікою. Багато вольєрів зруйнувалося саме в період окупації. Не те щоб були прильоти – летіло все довкола, але не до нас. Але тварини, поки стояв цей неймовірний гуркіт, сильно боялися. Кожен обстріл для нас є катастрофою, собаки дуже стресують і вибираються з вольєрів. Звичайно, вони ранять себе, тому що розгризають сітку, гризуть дошки.
Порятунком для притулку міг би стати перехід на альтернативну енергію, адже рахунки за електроенергію протягом холодної пори року набігають чималі. Дуже сподіваюсь, що таки знайдеться спонсор, який допоможе нам перейти на іншу систему та встановити сонячні панелі чи вітряки. Крім того, робота на відкритій території під час снігопадів значно ускладнюється. Штату працівників, яких зараз налічується 16, недостатньо й при теплих погодних умовах для обслуговування притулку, а оплачувати більшу команду та тим паче знайти охочих – складно.
- А як Сіріус опікується новоприбулими тваринами?
“Сіріус” працює і зі звичайними безпритульними, і з тваринами, які прибули з прифронтових територій. Коли такі тварини надходять, то вони часто бувають у надзвичайно важких станах. Деякі з них бояться вибухів дуже сильно. Звичайно, ми оглядаємо їх ззовні, запрошуємо лікарів, які приїжджають до нас. Якщо хоча б щось не те помічаємо, відправляємо до клініки на обстеження і, відповідно, займаємося терапією. Велика кількість тварин потребує лікування – то ми і "кістки складаємо", і внутрішні органи лікуємо, й інфекційні захворювання. У “Сіріусі” працює кінолог-волонтер Катя, яка займається адаптацією собак, навчає їх основних команд та привчає не боятися вибухів тощо. Також приїжджають лікарі-волонтери, які проводять стерилізацію тварин притулку та району. На жаль, таких фахівців, готових безкоштовно або за мінімальну оплату працювати з безпритульними тваринами, надзвичайно мало.
Для нас кожен собака, кожен кіт – це окрема історія. Це чи історія зради, чи історія війни. Розповідь про Умку одна з найболючіших. Коли закінчилася окупація, до нас звернувся хлопець, який повідомив про двох алабаїв на покинутому підприємстві поблизу Бучі. Хазяїн втік від окупації, а собаки породи алабай залишилися охороняти майно. Коли на територію підприємства зайшли окупанти, вони зіткнулися з нападом згаданих собак-охоронців. На жаль, окупанти дуже знущалися з них: хлопчика побили й застрелили, а дівчинку жорстоко понівечили, залишивши опіки та кулі. Вона, бідолаха, впала в канаву й не мала можливості навіть поворухнутися. Місцеві жителі боялися рятувати собаку, тож наші співробітники самі діставали її з яру.
У притулку Умка нарешті відчула себе в безпеці й не могла повірити своєму щастю, що її страждання нарешті закінчуються. Вона понад місяць пробула в клініці, адже її стан був дуже складним. Після видужання Умка подарувала нам, на жаль, лише рік спільного життя. Тому що після отриманих травм, після того, що з нею трапилося, її сили закінчилися й вона померла. І, на жаль, ми не знайшли за цей час їй господарів, ніхто не захотів брати таку собаку. Вона була не молода, але це була дуже гарна і найдобріша на світі істота.
- Як притулок сприяє адопції тварин?
До війни притулок вкладався у соціальні проєкти та соціальну рекламу. За такої промо підтримки адопція зростає – люди звертають увагу на проблему безпритульних тварин і беруть в сім'ї більше вихованців. Особливо надихають "щасливі історії" усиновлення, якими діляться з нами нові власники улюбленців, взятих з притулку.
Можливості промоції обмежені невеликою командою. Крім того, війна дуже звузила коло і точки, які б допомагали влаштовувати тварин. Проте певна підтримка від компаній, приватних осіб та волонтерів допомагає притулку існувати.
У нас є чудові спонсори, які часто закривають серйозні питання, є небайдужі люди, але їх, шкода, небагато. Тому я насправді дуже вдячна усім людям, які кидають нам і 10, і 20, і 50 гривень. Це основна частина, яка нас тримає. Звичайно, за державної підтримки ми могли б скоріше впоратися з проблемою безпритульних тварин, як це питання вже розв’язали у багатьох країнах. Наприклад, у Нідерландах, Чехії це сталося за дуже короткий період, і нам потрібно брати з таких країн, яких вже чимало, приклад. Масова стерилізація, вакцинація, облік, прилаштування, просвітницька робота і певні закони, які направлені на гуманне скорочення кількості безпритульних тварин, – ось дорога до розв'язання проблеми безпритульності тварин.