Олександр Гома: всі ми люди різних професій, різного віку та матеріального достатку, однак в нас спільне покликання – разом з ЗСУ наближати перемогу

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну спричинило стрімкий ріст потреби у допомозі збройним силам, а також цивільному населенню, особливо в тих регіонах, які значний час перебували в окупації та знаходяться неподалік лінії фронту. Вирішення значної частини проблем взяли на себе благодійні і волонтерські організації.

Незважаючи на всі складнощі, українські благодійники продовжують  забезпечувати нагальні гуманітарні потреби населення та допомагати військовим. Про проблеми та загалом благодійну діяльність говоримо з керівником однієї з таких організацій – Олександром Гомою, почесним президентом благодійного фонду "РАЗОМ У МАЙБУТНЄ ЮА".

Олександре, у жовтні виповнюється рік діяльності фонду "РАЗОМ У МАЙБУТНЄ ЮА". Створюючи організацію, які цілі ви перед собою ставили, чи вдалося вам за цей час зробити усе, що було заплановано?

Коли рік тому з нашою невеличкою командою розпочинали роботу фонду, ми не ставили конкретних цілей. Ми розуміли, що потрібно допомагати тут і зараз, і робити це якомога активніше.

Усі в країні бачили, що держава не спроможна тягти цю війну самостійно, оскільки не вистачало грошей та матеріально-технічних ресурсів. Допомога армії населенням, звісно, була масштабною, однак залишалось багато пробілів та питань, які в загальнодержавному масштабі, можливо, здавались незначними, але насправді були дуже важливими для наших захисників.

Це потреби у позашляховиках, квадрокоптерах, старлінках, павербанках та генераторах, навіть у військовому одязі та взутті, які ми закривали. Окрім переліченого, є приклади коли привозили бронежилети та кевларові каски для наших бійців.

Ми починали з малого. Спочатку допомагали нашим рідним та знайомим, хто став на захист Вітчизни. Потім – їх знайомим, далі друзям знайомих. Робили все, що могли. Шукали гуманітарну допомогу за кордоном, знайомились з різними благодійниками та організаціями в Європі, і не тільки. Багато з ким в нас встановились надійні, довготривалі партнерські стосунки.

Ми допомагаємо тими речами, які вдається знайти, а також за можливості виконуємо конкретні запити. Їх, до речі, все більше, але, на жаль, наш бюджет та людські ресурси не безмежні. Однак, незважаючи на всі труднощі, ми продовжуємо робити свою справу, діючи за ситуацією.

Розкажіть про основні напрямки роботи фонду. Наведіть приклади – що саме зробили, кому допомогли?

В нашого фонду є декілька напрямків роботи, але, безперечно, перевагу ми завжди надаємо допомозі військовим та іншим підрозділам, які захищають Україну. Це героїчні люди, і їх щоденну працю складно переоцінити.

Тому вони в нас завжди на першому місці. Щодо прикладів, то за рік ми разом з постійними партнерами передали на фронт та до суміжних підрозділів 70 автомобілів-позашляховиків, 2 автомобіля швидкої допомоги, одну вантажівку, 4 човни. До речі, часто ми не лише передаємо техніку військовим, а й потім допомагаємо в її обслуговуванні та ремонті, адже на фронті вона швидко виходить з ладу. Так ми допомогли військовим відремонтувати 55 автівок.

Також нами передано антидронову рушницю, 10 старлінків, 18 квадрокоптерів, прожектор для ППО, 3 генератори, 11 тепловізорів та монокулярів. Насправді, ще дуже багато всього, від продуктів харчування та засобів гігієни до водометів та двигунів для оснащення військових суден.

Нас просять – ми шукаємо шляхи, знаходимо, робимо.

Окрім військових, ми також допомагаємо цивільним громадянам продуктами, речами першої потреби, різними засобами для дому в межах програми гуманітарної допомоги у прифронтових територіях. Зазвичай, забезпечуємо кураторство однієї чи кількох сімей, які втратили житло та засоби існування, допомагаємо їм налагоджувати побут. Нещодавно розпочали співпрацювати з організацією "Save Ukraine", саме у питаннях допомоги таким родинам.

Також в нас є партнерські зв’язки з лікарнями, які ми підтримуємо фінансово. Адже пошкодження чи руйнування медичних закладів значно ускладнило надання медичної допомоги. До того ж через поранення військових чи цивільних лікарні постійно потребують ліків, медичних матеріалів, обладнання. Особливо коли йдеться про прифронтові території.

З деякими лікарнями,  як наприклад, з багатопрофільною клінікою Mirum, ми проводили спільні заходи із залученням донорів крові.

Окрім цього допомагаємо дитячим центрам, притулкам для тварин, окремим зооволонтерам. Також брали участь в організації стерилізації безхатніх тварин.

Нещодавно побудували капличку для наших прикордонників на Волині, на їх прохання та проханням місцевої церкви.

Загалом, мабуть, один з найскладніших аспектів роботи благодійного фонду — залучення фінансування. Звідки воно? Розуміємо, що вартість одного автомобіля для фронту може сягати десяти тисяч доларів і більше…

В нашого фонду немає постійного фінансування, ми не існуємо за рахунок звичайних людей. Зрідка оголошуємо збори на щось. Хоча, звісно, завжди раді, коли до нас приєднуються нові благодійники та роблять свої внески до загальної справи.

Більшість того, що нам вдається зробити, фінансується за рахунок наших партнерів, людей, які довіряють нам, приєдналися та мають фінансові можливості придбати автомобіль, чи дрон, чи щось інше та значне. Фактично, ми є об’єднанням людей, які хочуть та мають можливість допомагати власними силами. Багато чого ми купуємо за особисті кошти.

Також волонтери, повертаючись з закордонних відряджень, від себе привозять різні корисні речі, від продуктів та корму для тварин до побутової техніки та технічних засобів. Все це – прояв особистого бажання, на цьому й тримається наш фонд, так і будується ланцюжок допомоги.

Головний наш скарб – я так вважаю – це люди, люди-патріоти, ті, кому небайдуже майбутнє країни. Ми об’єдналися і зараз разом робимо різні корисні речі, іноді дуже круті.

Недарма наші девізи – це "разом переможемо" та "разом зможемо більше".

Що спонукає працювати у волонтерському фонді?

Передусім відчуття того, що твоя робота потрібна. Я радію кожного разу, коли вдалося комусь допомогти, коли бачу зворотню реакцію від людей. Тоді розумію, що ми живемо і все це робимо не дарма. Коли вдається знайти та передати авто для військових, бачити їх вдячні очі та те, як вони цінують таку підтримку.

Розуміння, що вдалося створити такий дружний та надійний колектив, долучити  багато нових людей – волонтерів і благодійників, які нам довіряють.

І, звісно, дружба з військовими та медиками, з іншими волонтерськими об’єднаннями -  адже з багатьма з них в нас зав’язалися дійсно дружні стосунки, і це більше, ніж просто допомога чи бізнес.

Взагалі, вся ця волонтерська праця, незважаючи на багато труднощів, стресів, приносить багато задоволення, коли ти дійсно отримуєш результат,  якого прагнув.

До речі, щодо колективу: як вдалося об’єднати людей для спільної альтруїстської  роботи? Зараз такі часи, що у кожного додалось власних проблем, і, навпаки, стало менше вільного часу на добрі справи.

Наш основний кістяк колективу складається здебільшого з людей, кого я давно знаю та кому довіряю. Також впевнений, що всі ми любимо свою країну, що всі мої колеги ідейні, динамічні та, звісно, прагнуть перемоги. Хоч ми і різного віку та матеріального достатку, маємо різні професії, однак заради спільної мети ми знаходимо час та можливості допомагати ЗСУ спільно цю перемогу наближати. Всі розуміють, що зараз це – найголовніше. Кожний з нас на своєму місці та робить те, що вміє найкраще. Ось і головний наш секрет.

Чи не було в Вас особисто бажання з початку повномасштабного вторгнення кинути все, виїхати за кордон, жити там спокійним життям? Адже багато хто зробив саме так…

Звісно, так було б простіше і для мене, і для моєї родини. Але це йшло всупереч моєї моральної позиції. Це моя країна, це країна моїх дітей, і хто, як не я та мої друзі, повинен захистити її від підступного ворога? Кожний має бути на своєму місці та робити те, що вміє робити краще.

В мене мудра дружина та правильно виховані діти. Вони розуміють ситуацію, розуміють пріоритети та готові в усьому мене підтримувати, навіть якщо щось виходить не завжди так, як краще та корисніше для родини. І я за це їх дуже ціную.

До того ж, на мою думку, я маю не погані організаторські здібності, вмію добре планувати, об’єднувати людей та втілювати в життя масштабні проекти. Окрім того, в мене є багато знайомих та бізнес-партнерів, які дивляться зі мною в одному напрямку.

І мені, і їм найбільше подобається спілкування, нові можливості, які обов’язково відкриваються, якщо дуже хотіти та докласти необхідні зусилля. Звісно, мене завжди тішить та надає наснаги швидкий позитивний результат взаємодії та справжнього партнерства.

Саме тому моє місце тут. Я нікуди не планую виїжджати, тому що зараз потрібен моїй країні. Тішить також те, що наш колектив також думає саме так.

Як ви бачите подальший розвиток фонду та його діяльності? На чому будете концентрувати увагу?

Впевнений, що наш благодійний фонд буде набирати обертів, розширювати напрямки своєї діяльності, працювати під час воєнних дій, та по їх закінченні. Адже ЗСУ та звичайні громадяни потребують підтримки сьогодні, а після перемоги потрібно буде займатися відбудовою країни. Великої уваги також потребуватимуть наші захисники, зокрема допомоги у адаптації, лікуванні, поверненні у звичне людське життя.

А поки наші військові наближають нашу перемогу, бажаю нам усім не втомлюватися -  допомагати, допомагати та ще раз допомагати. Хто як вміє. А захисникам та захисницям - звісно, хочу побажати найшвидше повернутися додому, до своїх сімей з перемогою. За кожного з вас в нас болить душа, ми дуже пишаємося вами та цінуємо вашу надлюдську працю. А на нашу підтримку та допомогу ви завжди можете розраховувати. Все буде Україна!