Гурт TVORCHI: про перемогу у нацвідборі на Євробачення, шанси на перемогу у конкурсі, війну, ЗСУ та свій заробіток під час війни

Музичний гурт із Тернополя, заснований 5 років тому саунд-продюсером Андрієм Гуцуляком та вокалістом Джеффрі Кенні. Хлопці познайомилися на вулиці випадково, а згодом почали співпрацювати, оскільки обидва захоплюються музикою. Ендрю став музичним продюсером, а Джеффрі — автором текстів та вокалістом. Музиканти навчалися на фармацевтів у Тернопільському медичному університеті, але кажуть, що між цією спеціальністю і власне музикою, багато чого спільного. TVORCHI двічі ставали фіналістами Нацвідбору на Євробачення, та перемогу здобули з другого разу - із піснею «Heart of Steel». Війна надихнула артистів створити цей переможний трек. За словами музикантів, пісня про силу духу та незламність українців. Андрій Гуцуляк почав писати музику для пісні ще навесні минулого року, під час блокади російськими окупантами "Азовсталі". Захист ЗСУ "Азовсталі", вогонь в очах наших захисників і їхня сила волі надихнули артистів написати пісню. Артисти розповіли в інтерв’ю "Українським Новинам" про свій шлях до перемоги у Нацвідборі, чи могли повірити, що представлятимуть Україну на пісенному конкурсі в Ліверпулі, хто і як створює тексти та музику та про свої шанси на перемогу. Також TVORCHI розповіли, на якій мові спілкуються між собою, чи вдається заробляти під час війни та про свою готовність взяти в руки автомат та піти на фронт.

Чи вірили ви в те, що переможете у Нацвідборі на Євробачення?

Ендрю: Ми про перемогу не думали. Були сконцентровані на тому, щоб добре виступити, нічого з задуманого не забути на сцені. 

Джеффрі: Про що говорити, якщо в нас були квитки в Тернопіль на першу ночі одразу ж після відбору? (сміється - ред.). Перемога була неочікуваною для нас, але дуже приємною. Десятки тисяч українців віддали за нас свій голос… подумати тільки! 

Як так вийшло, що Ви хлопці, Андрію та Джефрі навчалися у медичному університеті, а почали співати?

Ендрю: Думаю, що людей, які працюють за своєю спеціальністю можна перерахувати на пальцях (сміється - ред.). Я почав займатись музикою ще до університету, більше 10 років тому. Пам’ятаю, як радів, коли написав свій перший трек, слухав його цілими днями. Але пройшло трохи часу, і я зрозумів, що це не годиться. Після цього були ще місяці і роки проб, помилок, експериментів, реміксів на замовлення… Насправді, фармацевтика і музика не такі далекі одна до одної, як може здаватися. І там, і там потрібно підібрати найкращі компоненти, щоб з’явилося щось нове і цілюще. 

Джеффрі: Я почав співати ще у старших класах, грав у оркестрі протягом 6 років, вчився майстерності диригента, поки не переїхав у Британію. Тоді я не знав, як писати музику самостійно, але вона мене дуже захоплювала. 

Ендрю: Коли познайомились з Джеффрі, то зрозуміли, що він має гарний голос, а я роблю непогану музику - так і відбулася синергія. 

У вас цікавий стиль. Як він народжувався та хто з вас пише тексти та музику?

Ендрю: Тексти зазвичай пише Джеффрі. Спочатку я працюю над інструменталом, потім надсилаю його Джеффрі для запису вокалу. Якщо нам вдається з першої спроби записати трек і бути на всі 100% задоволеними результатом, то це може зайняти десь годину. Але трапляється й таке, що ми днями i мiсяцями сидимо і переробляємо пісню для того, щоб отримати ідеальне звучання: змінюємо беки, слова, музику.

Джеффрі: Так, запис пісні може бути як дуже складним, так і легким. Стандартно, в нас це займає від п’яти годин до тижня. Залежить від нашого настрою, натхнення, та наскільки легко процес йде з самого початку. Мені подобається записувати фрістайл, а потім накладати на нього текст. Вже після цього ми разом з Андрієм допрацьовуємо пісню до фінального результату. 

Чи шкодуєте, що Євробачення пройде не в Україні і ви виступатимете не тут, а в Ліверпулі?

Джеффрі: Особисто я ні про що не шкодую. Думаю, що це чудова можливість для нас ще раз нагадати усьому світу, що відбувається зараз в Україні і чому сам конкурс проводиться не тут. Ще раз наголосити на тому, що весь цивілізований світ має об’єднатися зараз проти одного ворога. Також ми матимемо шанс показати англійцям ще одну дивовижну сторону української музику. Вони вже бачили нашу етніку, фольклор, а ми привеземо їм сучасну українську електронну музику, яку можуть слухати у всьому світі. 

Ендрю: Зараз є спільна мета - закінчити війну. Після перемоги, я впевнений, ми проведемо ще не одне «Євробачення» в Україні. В нас неймовірні митці, музиканти, артисти, нам є чим вражати світ. 

Як оцінюєте свої шанси на перемогу на Євробаченні?

Джеффрі: Не думаємо над цим і навіть не слідкуємо за букмекерами. Нам важливо презентувати Україну достойно, вижати з себе максимум.

Ендрю: Ми прислухалися до порад журі і постараємося зробити пісню більш потужною. Можливо, трохи змінимо інструментал, але залишимо слова незмінними, бо вони важливі. Вони про людей зі сталевими серцями і сталевою волею, про усіх українців сьогодні. 

Очевидно, що через війну в Україні, до нашої держави у світі прикута особлива увага. Світ підтримує Україну. Тому багато шанувальників у вас буде, зокрема і через це. Це факт. На ваш погляд, де має пройти Євробачення, якщо Ви здобудете перемогу?

Джеффрі: Думаю, що не варто так далеко заглядати. Війна показала, що довгострокове планування зараз не працює. Ми отримуємо різні коментарі від іноземних фанів конкурсу. Є навіть ті, хто нарікає, що Україна усе отримує через жалість. Ми хочемо змінити ці думки. Хочемо, щоб нас не жаліли, а брали з нас приклад. 

Ендрю: Українці - це незламний, нескорений, непереможний народ, який зараз дуже красномовно показує приклад усьому світу, як єдність і жага свободи перемагає найбільше зло. Жалість - це точно не те, що ми хочемо відчувати по відношенню до себе. Ми хочемо, щоб нашою країною захоплювалися, щоб нашими людьми надихалися. В цьому і є головний меседж нашої пісні. 

Питання від наших читачів, хоч трохи дивне, бо тексти чують всі, але тим не менше – як часто спілкується Джеффрі українською? Та на якій мові ви хлопці спілкуєтеся між собою?

Ендрю: У нас мікс, ми трохи спілкуємось англійською, трохи українською. Це, свого роду, українсько-англійський суржик  (сміється - ред.). 

Джеффрі: Я спілкуюся з командою і деякими друзями українською мовою. Зараз кожен день займаюсь з репетитором, вчу мову, бачу прогрес. 6 років в університеті я навчався англійською, як усі іноземні студенти в медичному, тому наполегливо почав вчити українську вжепісля закінчення вузу. 

Багато українських артистів пішло служити в ЗСУ та воюють на фронті. Чи думали також про це?

Ендрю: Думаю, кожен чоловік в Україні думав про це, я не виключення. Звичайно, хочеться працювати і допомагати на своєму культурному фронті, де в нас є важелі впливу і можливості. Ми цим і займалися весь останній рік - вже весною почали давати перші благодійні концерти для медиків, військових, вчителів, тимчасово переселених. Збирали кошти на авто для ЗСУ, на гуманітарну допомогу, на благодійних аукціонах виступали, і в нас, і за кордоном. Звісно, якщо прийде мій час захищати країну зі зброєю в руках - я це зроблю. 

Джеффрі: Україна - мій другий дім, і якщо держава потребуватиме моєї допомоги на фронті, то я готовий. Майже весь рік повномасштабного вторгнення ми збирали гроші на допомогу армії, а зараз представлятимемо Україну на світовій сцені, я вважаю, що це також важливо. Робимо все, що в наших силах для швидшої перемоги. 

Який у кожного з вас бюджет на місяць, якщо це не таємниця?) Чи вистачає вам?

Ендрю: Усі концерти за останній рік були благодійними, тому ми практично не заробляли, зараз живемо за рахунок заощаджень. Але ми не жаліємось і фокус уваги перевели на інше - чим швидше ми переможемо, тим швидше країна розквітне і усі будуть мати можливість себе реалізувати. 

Джеффрі: Зараз ми можемо бути корисними - це головне. 

Джефрі, до вас питання. Ви народились у Нігерії, але навчались в Україні і живете тут. Яке з українських міст полюбилося найбільше? Не сумуєте за батьківщиною і як часто відвідуєте?

Джеффрі: Найбільше я люблю Тернопіль. Це точно моє місто. Мені подобається спокійний ритм, те, що можна зробити багато справ одночасно, бо все неподалік, подобається їжа в закладах міста, затишок. Ще мені подобається Одеса, і я намагаюсь полюбити Київ (сміється - ред.). З Києвом наші стосунки вибудовуються степ бай степ, це окрема цікава історія. 

Звичайно, я сумую за своєю країною і хочу відвідати її, коли матиму можливість, сумую за батьками. З 2013 року я був в Нігерії лише тричі, тому навіть не уявляю як країна змінилася за цей час. Але мою душу гріє те, що вже весною я побачусь зі своїми сестрами. Вони живуть в Британії та приїдуть в Ліверпуль, щоб підтримати нас на «Євробаченні». Тому, для мене ця поїздка буде дуже особливою у всіх планах.