Військовий журналіст Інформагентства "АрміяInform" Владислав Волошин: Після деокупації українські ЗМІ мають якнайшвидше відроджуватися на звільнених територіях

Ледь не кожна військова операція має своє відображення у історичній фотохроніці. Для громадян колишнього СРСР – це була світлина з підняттям прапору над Рейхстагом, для американців – фотознімок зі встановлення зірково-смугастого стягу над Іводзимою. Для мешканців українського Слов'янська 5 липня, день визволення міста від промосковських терористів-гіркінців, у 2014 року неодмінно пов'язаний зі знімком на даху місцевої міськради, де троє українських бійців тільки-но підняли синьо-жовте полотнище. Один з трійки сміливців (на фотокартці – крайній зліва) – тодішній прес-офіцер штабу АТО Владислав Волошин.

Сьогодні він, полковник Збройних сил і член Національної спілки журналістів України з більш ніж 25 стажем, є спеціальним кореспондентом Інформаційного агентства, яке функціонує в Міністерстві оборони України. Владислав розповів репортерам "Українських Новин" про сьогодення військової журналістики, співпрацю з колегами з цивільних ЗМІ та що значить свіжий випуск української газети для цивільних мешканців та наших оборонців на лінії фронту.

Публікацію підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в рамках проекту "Журналісти – важливі!".

- На скільки, на твоє бачення, змінилася українська журналістика після 24 лютого?

-На мій, погляд змінилася не журналістика, як така, а діяльність ЗМІ. Велика увага почала приділятися поширенню інформації в соціальних медіа. А саме Telegram-каналами. Навіть звичні всім нам Інтернет-сайти провідних видань іноді не встигають з публікаціями за цими Telegram-каналами. Адже коли ЗМІ розповідають про якусь значущу подію, у Telegram вже оприлюднюються деталі обговорення того, що відбулося в суспільстві, реакція посадових осіб, відео- та фотоілюстрації від свідків. Яскравим прикладом було звільнення Херсону: офіційна реакція мала місце через кілька годин після того, як прості люди вже "виклали" відповідні замітки і ілюстрації зустрічі своїх визволителів.

Тому нині швидкість подачі інформації значно зростає. А отже, в цьому напрямку розвивається і журналістика. Пригадую, коли я прийшов після навчання у військовому Вишіна армійське              телебачення, мені здавалося, що електронні медіа є безперечними лідерами у порівнянні з друкованими виданнями. Аж потім з'явилися Інтернет-портали, перед якими вже телебачення почало дещо пасти задніх. І от тепер – соціальні медіа. Люди споживають інформацію дедалі швидше, мова йде вже не на хвилини, а на секунди. І нам, як журналістам, за споживачами інформації треба встигати.

Владислав Волошин. Фото з особистого архіву В. Волошина.

- Але ж влада, представники того ж Генерального штабу ЗСУ і Міноборони закликають як пересічних громадян довіряти виключно офіційно поширеній інформації, так і репортерів використовувати перевірені джерела. Як бути ось тут?..

- Безумовно, що той самий Telegram використовується нашим ворогом як засіб інформаційної війни і поширення фейків та сіяння панічних настроїв. І тут все залежить від самих споживачів: кому довіряти, а кого ігнорувати. Але ж ми не можемо відкидати саме існування соцмедіа. І це примушує всіх: від посадовців до репортерів працювати набагато швидше.

- Продовжуючи тему соціальних медіа, в РФ владою були заблоковані Facebook і YouTube. Але Telegram Кремль залишив відкритим. Не в останню чергу– як демонстрацію своєї "відкритості, а насправді – задля "промивання мізків" своєму населенню і інформаційного тиску на іноземну аудиторію. Як, на твою думку, у цій інформаційній війні виглядають українські медіа?

- На підконтрольних і звільнених територіях ми безумовно виграємо у супротивника. У загарбаних регіонах нашої держави і у самій РФ здобувати перевагу дуже важко. Адже ще до початку агресії 2014 року і розв'язання нинішньої широкомасштабної війни, Росія робила там дуже потужні пропагандистські удари. Допомагала агресору і так звана п'ята колона в самій Україні, яка всіляко гнобила правдиву інформацію. Тому війська противника вторгалися на підготовлене інформаційне поле. Та у регіонах, які контролювалися Україною ніхто і тоді не вірив в те, що ми воюємо з якимись примарними "ДНР" чи "ЛНР, а знали, що загарбником є РФ.

Щодо ситуації сприйняття подій в Україні світом, то тут Кремль також доклав ще у 2014 році чималих зусиль, щоб нав'язувати наративи про те, що у нас начебто між собою воюють якісь території і мова йде про буцім то "громадянську війну". Але поступово, і це є заслуга не лише влади, а й наших журналістів, за межами України вдалося переконати як політиків, так і пересічних громадян, у безпідставності московської пропаганди.

А нині ми ведемо велику роботу по боротьбі з російськими фейками вже на їхній території і у тимчасово окупованих наших землях. Цим займаються і підрозділи ІПСО (інформаційно-психологічних операцій, - ред.). Та про всі подробиці таких дій ми, можливо, дізнаємося лише після нашої перемоги. Адже на те вони і називаються "спеціальними операціями".

Владислав Волошин. Фото з особистого архіву В. Волошина.

- Ти їздиш у відрядження як військовий кореспондент на фронт та по визволеним територіям. На твою думку, які засоби і методи донесення правдивої інформації є найбільш ефективними?

- Люди там надзвичайно жадібно споживають інформацію з України. І наша влада має якнайшвидше, ледь не ідучи в тилу наступаючих військ, відновлювати там різні засоби нашого мовлення. І надзвичайно ефективними є перевірені часом друковані ЗМІ.Ті регіональні, районні видання, які виходили там десятиліттями. Доки за два-три тижні буде відновлено телерадіомовлення чи Інтернет, треба роздавати людям саме газети, коротенькі листівки-дайджести. І розповідати там не тільки про те, що відбувається в державі в цілому, а, скажімо, які вже сусідні села і райони звільнені, як там справи, що там у родичів. Адже місцеві не завжди можуть телефоном зв'язатися і перебувають у інфовакуумі.  І разом з тим, з цих видань люди хочуть дізнаватися, де будуть роздавати пенсії чи гумдопомогу, де можна отримати корисні консультації влади чи замовити будматеріали. Тобто – різноманітну довідкову інформацію.

Газети не втратили своєї актуальності. Тому і російські пропагандисти використовують усталені і знані місцевим українським населенням бренди місцевих газет. Я бачив подібну макулатуру і її доволі легко відрізнити від правдивих видань. Адже там переплутані назви населених пунктів, асфальшовані дописи "не вичитані" на помилки після електронних перекладачів. А раз вони це роблять, то розраховують на можливий попит.

Крім того необхідно організовувати, в прямому розумінні,закиди примірників наших українських друкованих видань на поки що непідконтрольні території. Повірте, у військових є такі можливості.  А ті, хто говорить, що газети своє "віджили" вже самі переконалися, що коли немає будь-якого зв'язку і енергоживлення, то відсутній доступ і до електронних ЗМІ є потреба у друкованій періодиці. Тож "живі" паперові видання ще далеко не сказали своє останнє слово. І це не лише мова йде про газети для цивільного населення, але й для військових на передовій.

Владислав Волошин. Фото з особистого архіву В. Волошина.

- Зважаючи на вищесказане тобою, на скільки важливими є заходи з відродження військових друкованих видань, адже це питання вже піднято на доволі високому державному рівні?

- Візьмемо за приклад передову лінію на фронті. Ті території, які ми звільняємо, там практично ніде нема ніяких благ цивілізації: зв'язку і електроенергії. А наші воїни, і тут нема різниці є у нього вища освіта, чи він закінчив лише школу, вони звикли до постійного отримання новин, вони тривалий час читають повідомлення у мережі. А коли нема доступу до Інтернету, їм необхідно їхню інформаційну спрагу чимось тамувати.

Як на мене, ці армійські, багатотиражні виданнях можуть і не гнатися за надзвичайно оперативною інформаційністю. Адже, скажімо, звільнили чергові населені пункти, поки газету надрукували і доставили до бійців, вже є новий рух на фронті. А повідомлення там мають бути нагальними і актуальними.

Я вже не кажу про пропагандистські і виховні фактори ЗМІ у армійській службі. Колись дивлячись старі фільми про війну та військову службу, сприймав вирази армійських кіногероїв про те, що от "про тебе розкажуть в газетній замітці, видання побачать твої рідні і кохана, все село буде пишатися тобою", як якесь кліше, своєрідний атавізм. Але життя, особливо нинішнє, у воєнну пору, доказує, що це зовсім не так. На передовій я реально побачив, що воно – працює! Хоча я ще раз повторю: прослуживши в армії понад 31 рік, я раніше був закінченим скептиком у ставленні до таких виразів про роль друкованої преси.

Такі фактори будуть вкрай впливовими для підняття морально-психологічного стану в підрозділах. Тому, ще раз наголошую: військові друковані видання обов'язково мають бути. І – якнайшвидше їх треба відродити!

Владислав Волошин. Фото з особистого архіву В. Волошина.

- А якщо говорити про роботу твоїх  цивільних колег. Чи помітив ти, як колишній прес-офіцер часів АТО/ООС, зміни у їхніх підходах до роботи?

- Звісно, наші українські воєнкори змінюються і прогресують як професіонали. Вони почали розуміти не лише війну, як явище, але, у більшості своїй, розбиратися у військовій службі, армійській структурі. Розуміти процеси, якими живе військо. Чесно кажучи, ще років 10-15 тому деякі наші цивільні колеги, навіть досить відомі медійники, відверто кепкували з "людей в одностроях", як недолугих осіб, які фарбують траву та підмітають армійський плац ломом. Сьогодні ж репортери не лише пишаються тим, що Україна має такі Сили оборони, але й залюбки самі йдуть служити до війська.

Я з великою повагою ставлюсь до наших колег-репортерів, які дослуховуються до порад військових під час організації свої творчих матеріалів. Так, хтось може закидати на певні обмеження для професійної діяльності. Я не буду казати за всі випадки, але переважна більшість таких рекомендацій від людей в одностроях дозволяють реально рятувати життя нашим бійцям. Мені здається, що колеги це розуміють.

Владислав Волошин. Фото з особистого архіву В. Волошина.