Святослав Вакарчук

Святослав Вакарчук: "Стати популярним - це пофарбувати волосся в зелений, поматюкатися й показати дупу"

Фронтмен "ОЕ" розповів, як його життя змінили "Бітли", про те, що читає детективи Агати Крісті англійською й чому проігнорував "11 хвилин" Паоло Коельо.

- В одному з інтерв'ю ти сказав, що люди зараз роблять неправильний вибір. Ти своїм альбомом підказуєш правильний шлях?

- Я не думаю, що якимось музичним альбомом ми можемо раптом змінити свідомість людей. Але підштовхнути її - у якомусь смислі це так. Я колись думав, що якщо говорити людям те, що ти вважаєш важливим і правильним, то вони будуть робити те ж саме. Я помилився.

- А у твоєму житті є книга, фільм або пісня, які змінили тебе особисто?

- Мене?! Мене змінює кожна моя пісня! Щодо чужих композицій: 22 роки тому, коли мені було 13 років, я почув пісню "Let it be", закохався в "Бітлз" і сам став музикантом.

- Нещодавно ти сказав, що зачитуєш до дір Достоєвського. У чому причина – може, віковий рубіж, який ти переступив цього року (14 травня Святославу виповнилося 35 років. - Авт.)?

- Я вже боюся відповідати на питання про фільми й книги. Якось я сказав, що прочитав твір якогось японського автора, і після цього преса протягом п'яти років катувала мене цим. Тепер уже кажуть, що я люблю Достоєвського! Насправді ж я "проковтую" настільки багато книг, що коли журналісти запитують про конкретного автора, я вже прочитав його й пішов далі. Зараз, наприклад, я захопився детективами Агати Крісті, щоправда, англійською мовою.

- А Федеріко Фелліні дотепер актуальний? Наскільки мені відомо, перед початком концерту ви включаєте саундтрек з його фільму "Солодке життя" (італ. La Dolce Vita - назва картини лягла в основу назви нового альбому "ОЕ". - Авт.).

- Так, ми включаємо цю композицію для того, щоб налаштувати глядачів на те, що почався концерт.

- Сюжет фільму й музика з вашого альбому якимось чином переплітаються?

- Ні, жодним чином.

- Коли ти в березні презентував альбом, то сказав потішний жарт: живемо у в'язниці й радіємо, що нам класно. Випадково, ця фраза для тебе не перетинається зі зміною влади в Україні?

- Давай про музику поговоримо.

- Окей. У кліпі "Більше для нас" ви розділяєте купівлю компакт-дисків і скачування. Для тебе це має символічне значення?

- Якщо ти знаєш, це не просто кліп, а рекламні послуги одного бренда. Там ми насправді говоримо про те, що скачування зараз актуальніше, ніж купівля платівок. І мій колектив насправді відчув це на собі. Я не думаю, що через десять років у нас буде масова індустрія дисків. Більше того, я вважаю, що вже зараз про неї можна говорити як про щось таке, що вже відходить. І мені це не подобається. Як говорив один відомий фізик Стівен Хокінг, колись не тільки музика, а й сама людина перекочує у віртуальний світ і буде жити в мережі. Насправді я ставлюся до цього скептично, але, подивимося, хто знає. Я й моя група просто намагаємося йти в ногу з часом. Але, повір, мені далеко до сьогоднішніх просунутих тінейджерів.

- А що ти сам у мережі робиш?

- Я читаю пошту, я іноді скачую якісь цікаві речі, я пишу й читаю повідомлення у Твіттері.

- Про Твіттер. Ти відчуваєш потребу в постінгу?

- Ну, 50 на 50. З одного боку приємно писати якісь свої думки. У такий спосіб люди дізнаються про мене напряму, а не через посередника, навіть такого чарівного як ти. Це все-таки надійніше буде - прямий контакт як-ніяк. А ось тобі зараз приклад красномовний наведу. Одна газета якось написала про те, як я святкував свій День народження. Ця замітка потрапила мені на очі тому, що моя мама подзвонила й запитала, чи був я там-то і там-то. Ні, не був. Почав читати: був з тими - неправда, їв те-то - неправда, подарували те-то - неправда. І от тобі замітка про те, як Вакарчук святкував День народження (сміється)! У підсумку я вирішив написати у Твіттер: був у Празі, компанії не було, відзначав у дуже вузькому колі, крапка.

- А ти до суду на газету подав?

- Хм... За що?

- За перебріхування фактів.

- Вони що, чимось скривдили мене?! Заради Бога.

- У мене питання музичне. Ти читав Паоло Коельо "11 хвилин"?..

- Ні. З Коельо я читав тільки "Алхіміка". Потім спробував почитати наступний його роман, мені здалося, що це копія попереднього й не став продовжувати.

- Музикальність питання в чому: вважається, що 11 хвилин - середня тривалість сексуального контакту між чоловіком і жінкою. У тебе є пісня "18 хвилин". Але ти набагато молодший. Тому й контакт довший?

- Ха-ха... Ну, як свідчить досвід, з віком тривалість контакту навпаки збільшується...

- Цитуючи тебе, сучасний шоу-бізнес - це болото. Конкретні приклади, будь ласка, прізвища, назви груп, колег по цеху.

- Ну, я б не хотів проводити паралелі між поняттями колеги по цеху й болото. Взагалі ж шоу-бізнес цинічний у всьому світі. У ньому завжди присутній складник творчого марнославства, тобто артисти намагаються зробити із себе сильних музикантів. Коли ми з "ОЕ" починали, то це все-таки було. А зараз марнославство музичне зникло, залишилося тільки зовнішнє. З'являється нахабність, епатажність. Людей вчать, що успішним стане той, хто зможе здивувати, а не торкнутися душі. І це, мені здається, дуже погано. Ні, я не проти таких телешоу, як, наприклад, "Фабрика". Це взагалі не моя справа. Нехай роблять те, що хочуть. Але погано, що подібні проекти - це єдине, що зараз є. Зараз у свідомості молоді культивують ось що: наприклад, молодий хлопець, який хоче стати музикантом, розуміє, що для того, щоб стати популярним виконавцем, він повинен пройти кастинг, бажано пофарбувати волосся в зелений колір, пару разів поматюкатися, показати дупу, змінити орієнтацію. А ті люди, які по-справжньому роблять музику, нікому не потрібні. Отож виходить. А потім ви, журналісти, запитуєте, чому останнім часом з'являється так мало гарних виконавців. А звідки їм узятися, скажи, будь ласка?!

- А тобі пропонують судити подібні проекти?

- Щомісяця.

- Не спадало на думку, щоб і самому робити музику й допомагати в становленні молодим виконавцям, як це робить Кузьма Скрябін, припустимо.

- Ні. І для мене залишається таємницею, чому він це робить.

Святослав Вакарчук народився 14 травня 1975 у Мукачевому в сім’ї професора (екс-міністра освіти України) Івана Вакарчука. Закінчив школу зі срібною медаллю. Займався в музичній школі за класом скрипки, паралельно освоював гру на баяні. У шкільні роки брав участь у КВВ, створенні шкільного театру, активно займався баскетболом.

У 1994 році стає засновником колективу "Океан Ельзи". Був активним учасником "помаранчевої революції" і неодноразово виступав на Майдані. Святослав Вакарчук є послом доброї волі Програми розвитку ООН для молоді в Україні.

Інтерв'ю взяла Катерина Терехова, "Сегодня ".