Публикации 2016-12-04T06:45:21+02:00
Українські новини
Журналистское сообщество самостоятельно будет искать инструменты против "языка вражды"

Журналистское сообщество самостоятельно будет искать инструменты против "языка вражды"

Одним из средств решения проблемы, возможно, станет разработка журналистским сообществом терминологического словаря для освещения конфликта на Востоке Украины.

Национальный союз журналистов Украины организовал и провел конференцию "Проблема" языка вражды "в украинском медиа", во время которой журналисты и эксперты обменялись мнениями о наличии языка вражды в украинских СМИ и средствах, которыми можно искоренить эти явления.

Несмотря на разные мнения, главным выводом конференции стало осуждение проявлений ненависти и вражды в журналистских материалах. Одним из средств решения проблемы, возможно, станет разработка журналистским сообществом терминологического словаря, который позволит СМИ ориентироваться, какие определения лучше всего употреблять при освещении конфликта на Востоке Украины, а также тем, во время которых часто используется "язык ненависти" в обществе.

Сергій Томіленко, перший секретар НСЖУ:

Сьогоднішня конференція є спробою реалізації досвіду українських медіа, українських журналістів щодо того, як ми висвітлюємо ці теми, як ми реагуємо на ці події.

Вочевидь буде йтися про ту ситуацію, яка виникла в останні 1,5-2 роки. Про події, які спричинені окупацією Криму, Донбасу.

Подібна конференція буде у жовтні в РФ, і Союз журналістів Росії так само хоче засудити використання мови ворожнечі, до якого вддаються російські ЗМІ.

Презентації та доповіді учасників конференції будуть також представлені на Міжнародній конференції у Представництві Верховного комісара ООН з прав людини у Женеві. Її учасниками будуть делегації журналістів та експертів з України та Росії.

Взагалі, ми б мали вжити механізми саморегулювання. Бо саморегулювання - воно є самим складним. Можливо, вже найближчим часом буде створено єдиний Термінологічний словник, який дозволить ЗМІ орієнтуватися у використанні лексики під час висвітлення конфліктів, на створення спеціального словника, яким би могли користуватися журналісти. Це має зробити сама журналістська спільнота.

В нас є гарні зв'язки із міжнародними структурами, зокрема, офіс ОБСЄ з питань свободи медіа і представництво Верховного комісара ЄС з прав людини. Йде мова про те, щоб вони теж долучилися до роботи. Нам не слід вигадувати велосипеда. В них є великий досвід по таких конфліктах. Це гарячий, але все одне черговий військовий конфлікт. Ми хочемо вивчати міжнародний досвід, і ці дискусії щодо мови ненависті проводити й далі, але із залученням світового досвіду.

Валерій Іванов, президент Академії Української Преси, професор Київського національного університету, автор університетських підручників з журналістської етики:

Українські ЗМІ, які з початком війни на сході України почали змагатися в стандартах не з європейськими, а з російськими ЗМІ, почали втрачати довіру читачів. Якщо в 2013 році довіра до центральних українських ЗМІ знизилася до 37%, а недовіра зросла до 28%, то вже на кінець 2014 року рівень недовіри зріс до 45%, значно перевищивши 25% показник довіри.

Я не хочу коментувати дані, що російським медіа довіряють ще менше. І слава Богу, бо там дуже багато пропаганди та маніпуляцій. Але мене бентежать власні українські медіа. Вперше за часи незалежності України недовіра до українських медіа перевищила довіру! Це не провина влади чи впливу російських медіа. Це показник поганої роботи журналістів. 45% недовіри - це майже половина населення країни.

Також значно змінилася картина довіри до ЗМІ в регіональному розрізі. Якщо в 2013 році довіра до ЗМІ була приблизно однаковою в усіх регіонах, то зараз рівень недовіри на Сході України впав майже до нуля. Якщо Захід - більш-менш, Центр - вже менше, Південь - ще менше, то на Донбасі довіряють тільки 5,7%. Російським медіа ще менше, але - й українським не довіряють. Як можуть інформувати, якщо до них немає довіри?! Це відбувається через контраст між "медійною" інформацією і реаліями. Якщо люди на сході бачать, що картинка на центральних телеканалах відрізняється від реалій - вони перестають довіряти. Людину можна обманути раз, але потім вона ні за що не повірить.

На мою думку, корінь проблеми складається з двох факторів - невірного розуміння патріотизму редакторами і непрофесійним підходом до роботи. Неправильне розуміння патріотизму полягає в тому, що ми будемо говорити тільки те, що вигідно нашій державі. А держава розуміється, як влада в державі. Друга причина, теж дуже велика, просто звичайна лінь. Лінь перевірити інформацію.

Мова ворожнечі в ЗМІ стала пануючою після початку війни. Російська сторона почала першою її активно використовувати. Але вони працюють на свою аудиторію. А ось те, що українські медіа стали активно використовувати мову ворожнечі - це відсуває нас від тих європейських орієнтирів, на які ми нібито налаштовані. Як і російські медіа, українські стали працювати як своєрідний вид зброї. Це абсолютно ненормально. Для тоталітарної країни "до штика прирівнювати перо" - нормально. Для демократичної країни, а ми намагаємося вважатися такою, це - ненормально!

Конфлікт на Сході України має як зовнішні ознаки, так і внутрішні. Ніхто не має сумнівів, що значна частина населення Сходу дотримується сепаратистських поглядів. Такі конфлікти були, є і, на жаль, відбуватимуться. В тому числі - в Європі. І українським ЗМІ треба дивитися, як західні медіа визначають учасників конфлікту, сторони протистояння - повно і чітко, без емоційних забарвлень. Мова йде про що: щоб поінформувати, чи щоб викликати ненависть? Якщо у медіа мета виконати свій професійний обов'язок інформувати про те, що відбувається в країні, то тоді треба застосовувати емоційно незабарвлену лексику. Не можна населення виховувати постійно в дусі ненависті. І це для країни погано - країна і так розколота.

Від того, що ми називаємо протилежну сторону конфлікту "терористами", вони іншими ніж є не становляться. І світ ми такими термінами не переконаємо.

Діана Дуцик, виконавчий директор ГО "Телекритика":

Сьогодні на часі, і громадськими організаціями ця тема обговорюється, створення певного термінологічного словника, який би допомагав журналістам працювати над цією тематикою. Цей словник має бути вироблений у результаті певного консенсусу, шляхом дискусії. Звісно, він не повинен бути ні в якому випадку спущений кимось із гори, від Міністерства інформації або ще когось. Ми маємо працювати, звісно, в законодавчому полі. Але в нас є ще свої професійно-етичні стандарти, і ми маємо не забувати про них.

Коли ми говоримо про мову ворожнечі, мені здається, вона неприпустима навіть в такому вільному жанрі, як публіцистика. Вони не припустимі для журналіста в будь-якому варіанті, бо вони перетворюють журналістику вже в пропаганду.

Нещодавно ми презентували дослідження, який робив для нас Київський міжнародний інститут соціології. Там ми також фіксували дуже значне падіння рівня довіри до медіа. Ми ставили питання, як змінилося ваше ставлення до ЗМІ протягом останніх пів року. І 19% опитаних по всій Україні заявили, що вони значно погіршили ставлення до українських медіа. До російських медіа ця цифра є в кільки разів більшою.

Але я б хотіла згадати ще одне дослідження, яке було проведено КМІС ще до початку конфлікту. Чому важливо подивитися назад? Бо мені здається, ми там знайдемо причини того, що відбувається, що робили медіа, як вони подавали картину світу і якою мовою говорили із суспільством.

Ще в 2011 році було дослідження КМІС по кіберненависті. Тоді з'ясувалося, що 71% інтернет-дискусії в коментарях до статей та новин містять ненависницькі коментарі.

Хто був об'єктом ненависті за результатами цього дослідження? В першу чергу, це були політики. На другому місці, я б просила це запам'ятати, були люди з іншими поглядами. Ще однією категорією, проти якої було спрямовано мову ненависті в коментарях, стали представники інших національностей. В основному, це три національності. В 43% випадків це були росіяни, в 42% - українці і в 13% - євреї. Також є категорія проти представників інших регіонів України. Найбільше коментарів тоді стосувалося мешканців західних областей (65%).

Тоді ми на це не зважали. Ми думали, що все минеться. Як дощ пройшов, і все. Насправді, дощ не пройшов, і ми впродовж 20 років незалежності через таку байдужість кликали в свій дім війну. Тільки після того, як щось вибухнуло, ми починаємо про це говорити.

Якщо ми говоримо про регіональний контекст, було також дослідження Харківської правозахисної групи. І вони звертали увагу, що об'єктом мови ворожнечі, наприклад, в Криму була кримськотатарська спільнота. І сьогодні ми бачимо, що кримськотатарська спільнота залишається дискримінованою в кілька разів більше, ніж було раніше.

Якщо ми візьмемо період Революції гідності - ця мова ворожнечі дуже сильно зросла. І це було пов'язано з інформаційною війною, яку почала Росія. Коли ми аналізували російські і українські медіа на предмет дотримання журналістських стандартів, ми не могли не звертати увагу на ту лексику, якою користуються журналісти. Ми бачили, що російські ЗМІ з початку періоду Майдану почали вживати лексику ненависті, яку ми спостерігаємо до цього часу. Це "фашисти", "хунта", "бандерівці".

Якщо ми говоримо про лексику, дійсно ми можемо дискутувати, як називати сторони конфлікту на Сході, яку термінологію вживати. Але не може бути дискусії щодо того, чи використовувати ось такого плану лексику.

На загальноукраїнських каналах зараз такої лексики ми вже не фіксували. Але під час Майдану деякі телеканали також застосовували радикальну лексику. І це посилювало або радикалізувало настрої.

Якщо подивитися на мову ненависті зараз, найрадикальнішими є так звані "сепаратистські ЗМІ". Я б сказала, що вони є більш радикалізовані сьогодні, ніж російські ЗМІ, де рівень лексики ненависті теж великий. В офіційних українських ЗМІ рівень лексики ненависті сьогодні є доволі низьким, а рівень поширення стереотипів - середній. Але він є доволі високим в соціальних мережах. Українські медіа, які поважають себе, намагаються лексики ненависті уникати.

Щодо українських ЗМІ, нам треба звернути увагу не лише на лексику, а на такий аспект, як аналіз стереотипів, які формує медіа. Тому що насправді інколи відносно, наприклад, тих же переселенців українські ЗМІ часто створюють негативні стереотипи. Ми бачимо, що це не завжди може бути така агресивна лексика, але коли подивимося текст загалом, як ці люди представлені, - можемо робити певні висновки. Треба також звертати увагу на аналіз візуальної мови ненависті - фото, відео, демотиватори, яких є багато в соцмережах.

Важливим аспектом, на який слід зважати, є цитування політиків. ЗМІ мають, все ж таки, думати що цитувати. Доволі часто мову ненависті поширюють політики і політичні сили. Потім ЗМІ активно ретранслюють те, що говорять ці люди. Насправді, це питання до дискусії, немає єдиного погляду, що можна, а що не можна цитувати. ЗМІ мають дуже уважно підходити до цього питання.

Що ми можемо робити разом, щоб подолати цю проблему? По-перше, моніторинг мови ворожнечі. Також потрібні тренінги і освітні семінари для журналістів. Треба працювати і з нашими державними структурами, ті ж військові. Треба сісти, нарешті, і визначити єдині підходи щодо висвітлення подій в зоні АТО. Доки наші військові не готові до діалогу, розмови конструктивної із журналістами. Треба також вести розмову із дискримінованими групами. Рівень критичності до журналістів, агресивного, негативного сприйняття - він зашкалює.

Ірина Федорів, тележурналіст, керівник регіональної мережі руху "Чесно":

Коли наші знімальні групи бігали на Майдан, а потім їхали на схід - в редакції був дуже жвавий дискурс, як і що називати. Перш за все - як називати те, що відбувається. Це війна? Це АТО? Росія дуже б хотіла, щоб ми вживали "громадянська війна". Звичайно, цей термін ми відразу відкинули, бо немає тут нікого конфлікту громадянської війни, який би виник сам по собі.

Тут говорили, що недоречно вживати слово "терористи". Але давайте дивитися правді в очі. В офіційному дискурсі використовується Антитерористична операція. Як би смішно з точки зору логіки воно не звучало, але все одне є слово "тероризм" і людей сьогодні забирають боротися з "терористами". Якщо дивитися на ці три слова "війна", "АТО" та "громадянська війна", то це скоріше війна аніж АТО. Але, оскільки офіційно ми маємо АТО, то і учасників конфлікту з тієї сторони називають "терористами". Хочемо ми, чи не хочемо, але це буде так, допоки офіційна сторона не перегляне цю термінологію.

Також ми всі називаємо біженців "переселенцями". Звичайно, Заходу дуже вигідно вважати що в країні є війна, а не АТО, і де-факто є біженці, а не переселенці. Але через те, що офіційна сторона вживає все ж таки "вимушені переселенці" так само маємо вживати цей термін. Хоча насправді, якщо брати масштаби переселень, це напевно тяжіє до "біженців" набагато більше, ніж до "вимушених переселенців".

В нас виникали питання, чи давати нам слова ворогу, чи не цитувати по загальнонаціональних каналах? Перше, що спрацювало в нас - не давати ці слова. Але потім на одному з дискурсів Андрій Куликов сказав таку фразу: "Це право слабого не давати слова ворогу, терористу. Але якщо ти можеш прояснити, що він говорить, якщо ти достатньо підготовлений аби аудиторія це сприйняла - ти можеш це давати". Так само слова наших політиків. Вони можуть бути нетолерантними, але вони керують державою, і це ми маємо показувати і доносити до нашої аудиторії. Бо від того, що ми їх не покажемо, на жаль реальність не зміниться. Наші політики не стануть більш толерантними, а наш ворог не стане нас любити більше.

Насправді, вже йде другий рік АТО, а загальновизначеної в ЗМІ термінології досі немає. Це проблема як наша, так і інших каналів. Дискусії будуть тривати, доки нема цієї визначеності в країні. Доки представники влади не почнуть називати все своїми іменами, буде завжди виникати подвійний контекст.

Хочу наголосити, якщо ви бачите якийсь прояв нетолерантності або вживання не дуже коректних словосполучень в ефірі загальнонаціональних телеканалів, то це може бути лише недогляд. Бо за цим сьогодні на каналах дуже суворо слідкують. І якщо таке трапляється, припустимо, на прямих ефірах, то потім редакція це дуже довго обговорює, акцентує увагу. Але найкращий засіб цього уникнути - взагалі не вживати такі слова в своєму щоденному спілкуванні. Якщо ти в приватному дискурсі їх вживаєш, то так чи інакше в прямому ефірі в тебе може щось вирватися.

Олексій Харченко, партнер "Центру контент-аналізу":

У серпні, спеціально до цієї конференції, ми провели дослідження. І ось які отримали результати.

Всього було проаналізовано 941 тисячу інформаційних повідомлень в провідних українських ЗМІ. У 30% з них порушувалися гострі нині теми РФ, Донбасу і Криму. Але лише в 1,7% випадків були помічені вирази, які можна розцінювати як мову ворожнечі або ненависті. Можна сказати, що відкритої ворожнечі в українських ЗМІ ми не помітили. Всього 4 746 повідомлень можна розцінювати як такі, що створюють негативне враження про кого-небудь або ображають гідність. Загалом, картина не така складна, як уявлялося спочатку.

З термінів, які можна розцінювати як "мову ненависті" в українських ЗМІ, у 22% випадків зафіксовано використання слова "ватник" у 18% - "москаль". Далі з 16% йдуть "рашизм, рашісти". І з 13% "Мордор", як іноді в наших ЗМІ стали називати Росію. 9% випадків - слово "лугандон", 7% - "колорад" і 5% - "кацап.

При цьому, , до 53% випадків йшлося про дослівне цитування ньюсмейкерів, і лише в 47% - про використання мови ворожнечі авторами повідомлень.

Найбільш часто у використанні мови ненависті були помічені інтернет-ресурси Корреспондент.net (30% випадків), а також сайти телевізійних каналів "24" (24tv.ua - 23,16%) і "1 + 1" (TSN.ua - 21,15%). У лідерах антирейтингу також опинилися "Цензор", "ЛігаБізнесІнформ" і "Газета.ua". Несподіваним результатом виявилася присутність на 5 і 6 місці рейтингу використання "мови ненависті" державних ЗМІ - "Голос України" та "Укрінформ".

Але в повідомленнях "Корреспондента" і "Ліги" мова ворожнечі все-таки присутня в основному не в авторських редакційних текстах. "Це пов'язано з субдоменами, де громадські активісти мають можливість розміщувати свої публікації.

Ліна Кущ, керівник регіональної мережі газети "Голос України":

Коли почалися гострі події в Донецьку, ми - донецькі журналісти - теж не знали, як називати тих людей, які почали масово з'являтися на вулицях і захоплювати адмінбудівлі. Чи це "проросійські активісти", чи "сепаратисти", чи "політичні туристи", чи "титушки", чи "бойовики", чи "захопники", чи "повстанці"? Найбільше у донецьких журналістів зустрічалися перші два терміни. Частіше - з інстинкту самозбереження. І як показали подальші події - не даремно. На прикладі редактора "Горловка.ua" Олександра Білінського, якого сепаратисти заарештували і привели до місквідділу, вимагаючи відповіді за те, що на його сайті цих людей називають "терористами" і "бойовиками".

Взагалі було 4 хвилі переселенців з Донецької області. Перші сприймалися в суспільстві як люди, які висловили протест проти того, що відбувається на Донбасі. Але вже влітку минулого року в ЗМІ стали з'являтися перші публікації та сюжети про "неправильних" біженців. Я б це назвала "синдром розп'ятого хлопчика". Коли автори здебільшого посилалися не на власні спостереження, а переповідали чиїсь враження і події, свідками яких наче б то був співрозмовник. Журналісти, чомусь, не ставилися критично до відомостей, які повідомляють місцеві мешканці, які ніби то щось бачили. Не робили спроби перевірити ці відомості.

Є також певна несбалансованість. Немає позиції іншої сторони, не представлена думка переселенців взагалі. А негативні риси окремих громадян або негативні випадки з окремими громадянами журналісти відносять на всіх представників певного регіону.

Ось, наприклад, деякі заголовки. "Вихідці зі Сходу три місяці обкрадали квартири тернополян", "Вінницькі переселенці відмовилися збирати полуницю", "Переселенцям - гроші, а львів'янам - мобілізація", "Україна рятує тих, хто її ненавидить", "Біженці - сепаратисти". І найбільш яскраво: "Павлоград заполонили переселенцы и преступники". Це так міський голова Павлограда підводить всіх під єдину риску. Навіть у заголовках вже міститься апріорі негативна оцінка цієї категорії громадян. В одній з волинських газет взагалі була публікація, що переселенці є віл-інфікованими.

Друга категорія, яка є об'єктом словесної еквілібристики, це мешканці окупованих територій. Маються на увазі всі мешканці, незалежно від поглядів. Культивується думка, що там залишилися лише проросійські налаштовані люди. Якщо казати про медіа, то вони не використовують тут мови ворожнечі, якщо це не стосується цитування публічних осіб чи політиків. На жаль, політики наші не обмежуються у висловах.

Немає публічного осуду цих висловів. Жоден політик не поплатився за них. Фактично, ці політики йдуть за настроями певної частини аудиторії. А дискримінація призводить до ізоляції, наслідком чого стає агресія і продовження конфлікту. У вирішенні конфлікту, який зараз існує, не може бути мови ворожнечі.

Денис Іванеско, директор ІА "Українські Новини":

Мова ненависті була завжди присутня у суспільстві. Але коли в Україні було досить спокійно, нею користувалися більше низи суспільства і вона була десь на рівні лайливої лексики - не прийнятною для використання під час обміну суспільних думок. Зараз, на жаль, мова ворожнечі присутня в українських медіа.

Є багато політиків, які намагаються на цьому полі якось зіграти або використати ці настрої. Які можуть бути засоби реагування на використання мови ворожнечі політиками, громадськими діячами, ЗМІ? Найбільш простий спосіб - законодавче регулювання. В нас є стаття 161 Кримінального кодексу. Вона забороняє розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі. Але ця стаття не певною мірою регулює предмет мови ворожнечі. Оскільки в нас йдеться про ворожнечу між представниками різних регіонів, етно-культурними групами.

Що з того, що КК забороняє крадіжки? В нас крали і крадуть. Але це не означає, що це явище не має бути суспільно засудженим. Одним з шляхів є, принаймні на рівні суспільства, засудження таких дій. Формування громадської точки зору тут може стати більш ефективним механізмом.

Що ще можна зробити, щоб мови ворожнечі в медіа і суспільних відносинах було менше? Я недавно читав Юрія Андруховича. Він пропонує традиційний засіб - це гумор. Адже "висміяти когось - це вбити символічно, а не реально" каже Андрухович.

І корисною ідеєю мені здається розробка Термінологічного словника. Якби журналістські організації або журналістська спільнота загалом висунула б свої рекомендації, яким чином краще називати ті, чи інші події.

Я б не думав, що нам краще чекати якихось рекомендацій від Міністерства інформації, або державного комітету. Мені здається, що це все ж таки журналістська справа, і її краще визначити самим ці терміни. Якщо б НСЖУ, як найбільша спілка журналістська, взяла б на себе організацію цієї функції, якби в нас був дороговказ або термінологічний словник - він би дуже допоміг нам в нашій редакційній роботі було б легше.

Тетяна Котюжинська, головний юрист НСЖУ:

Проблема термінології багато в чому полягає в тому, що ми не можемо зайняти якусь абсолютно чітку позицію. Держава з одного боку визначає, що війни немає, що в нас є тероризм, а це означає внутрішні проблеми. З іншого боку - що є зовнішня агресія. І в цій розтяжці працюють українські журналісти і ЗМІ.

Слід все ж таки розрізняти, чи є емоційно окрашені слова самі по собі мовою ненависті. Це може бути ознакою стереотипності, це може бути ознакою виплеску емоцій. А те, що зараз в усіх напружений емоційний стан - це очевидно. І цей емоційний стан буде шукати вихід. Навряд чи ми можемо сказати, що в цьому випадку ЗМІ зможуть бути нейтральними.

Чому всі незадоволені роботою ЗМІ? Тому що всі шукають свого інформаційного комфорту, підтвердження своїх слів, своїх емоцій, своїх стереотипів. Якщо військовий хоче бачити, і це зрозуміло, загальну мобілізацію інформаційну, хоче бачити заклики "Це вітчизняна війна", "Всі на боротьбу з ворогом", "Все для фронту - все для перемоги", але відкриває газети і цього не бачить - він каже, що журналісти погані, а ЗМІ не довіряє, бо вони не відображають його стереотипів, установ та потреб.

Люди, які мешкають на окупованих територіях, відкривають якийсь український сайт і не знаходять відображення своїх стереотипів, своїх потреб емоційних. Там може бути ідеально правдива інформація, ідеально нейтральна, але це не відповідає їхнім потребам, і все. Тому буде недовіра до журналістів, недовіра до ЗМІ.

Ми всі шукаємо своїх інформаційних комфортів. І ми видаляємо з Фейсбуку тих, хто не відповідає нашим уявленням про світ. І тут говорити про те, що нам буде легко знайти порозуміння і це зможуть зробити журналісти - у мене величезний сумнів щодо цього.

Що стосується саме юридичної сторони. Ми маємо орієнтуватися на справи ЄСПЧ, адже все ґрунтується на Конвенції, яку трактує ЄСПЧ. Ми є частиною цієї Конвенції, ми є частиною Ради Європи і виконуємо рішення цього суду.

"В демократичних суспільства може бути визнано необхідним заборону або санкції стосовно всіх форм висловлювань, які пропагують, розпалюють, сприяють або виправдовують ненависть, викликану нетерпимістю за умови, що будуть дотримані всіх формальностей умов обмежень або санкцій". Тобто мета має бути у держави не покарати, не вирішити таким чином свої політичні проблеми всередині держави, а припинити розпалення, припинити пропаганду, припинити виправдання ненависті. Оце - мета.

Комітет Міністрів Ради Європи тлумачить термін "мова ненависті" досить широко. Набагато ширше, ніж ЄСПЧ. Він каже, що це "всі види висловлювань, котрі поширюють, розпалюють, підтримують або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ненависті, викликані нетерпимістю, в тому числі нетерпимістю, що виявляється у формі агресивного націоналізму та етноцентризму, дискримінації меншин і ворожого ставлення до них, а також іммігрантів та осіб, що за своїм походженням належать до іммігрантів". Коли мова іде про якусь етнічну меншину або дискримінацію людини за її расову, релігійну приналежність, тоді йдеться про мову ненависті. Інакше - це може йтися про політичну дискусію. І коли це політична дискусія - тут набагато більше прав і можливостей, і набагато менше можливостей обмеження свободи вираження.

Больше новостей о: СМИ Журналистика


Архив
Новости
Нардеп Кулинич. Фото: poltava.to
Депутат Кулинич случайно раскрыл кухню, как ему организовывают митинги под ВР 16:24
Модераторы
Как "группы смерти" в соцсетях подталкивают подростков к самоубийству 20:17
У депутата Кулинича объяснили обстоятельства его переписки по митингу под ВР 19:49
Киевские полицейские обнаружили квартиру с вещами
На Дарнице нашли "склад" Азарова с картинами Репина, оружием и наградами от РФ 16:21
НАБУ проводит обыск у начальника филиала АМПУ в порту "Южный" Широкова 16:53
Адвокаты Порошенко угрожают "Украинской правде" за публикацию обвинений Онищенко 18:56
США, Канада и ЕС настаивают на независимой и достоверной проверке е-деклараций 11:28
Украина не выполнила более 40 условий для получения очередного транша кредита МВФ 14:40
Непросто говорить о журналистике без политики, - Дуня Миятович про Диалог журналистских союзов Украины и России 15:18
В Швейцарии выпустили электромобиль с садом живых растений 20:51
больше новостей

ok